Drupal
Switch Language

Follow us on social media:

Новые правила для медицины: консервация коррупции

Минздрав Украины

 

Новый законопроект Минздрава Украины, устанавливающий новые правила для работы учреждений здравоохранения всей страны, не предусматривает никакого общественного контроля над больницами, их деятельностью и финансированием. Ожидаемые последствия: колоссальный рост коррупции, бесправие пациентов, консервация низкого качества медицинской услуги.

В недрах МОЗ за последние месяцы был разработан законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я». Этим законопроектом предлагается внести изменения в восемь законов и кодексов:

  • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»;
  • Закон України «Про управління об'єктами державної власності»;
  • Закон України «Про здійснення державних закупівель»;
  • Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
  • Закон України «Про екстрену медичну допомогу»;
  • Податковий кодекс України;
  • Господарський кодекс України;
  • Бюджетний кодекс України.

Основная цель – введение новых хозяйственно-правовых и экономических отношений в сфере оказания медицинских услуг и функционирования медицинских учреждений. Новая система по задумке авторов законопроекта выглядит так: на базе коммунальных и государственных медицинских учреждений, финансирующихся как бюджетные организации по сметному принципу, создаются хозяйственно самостоятельные субъекты прибыльные/ неприбыльные унитарные коммунальные /казенные /государственные предприятия. Наряду с медицинскими организациями других форм собственности они смогут получать деньги за оказание медицинской помощи/медицинского обслуживания из бюджетов любого уровня, страховых и благотворительных фондов, денег физических и юридических особ и других не запрещенных законодательством источников. При этом в законе прямо указано, что средства госбюджета на охрану здоровья (в том числе и субвенции местным бюджетам) с 1.01.2016 года не могут идти на финансирование бюджетных организаций. т.е. за 2015 год вся сеть медицинских учреждений (кроме ведомственных) должна перейти на новые правила работы.

В общем, законопроект коренным образом либерализует функционирование медицинских учреждений, вводя рыночные механизмы их функционирования. Но в законопроекте нет одного основополагающего момента. Развитие систем управления всегда требует сохранения баланса: если происходит либерализация отношений и увеличивается свобода хозяйствования (выбора) – то одновременно должна в качестве противовеса быть выстроена система контроля (выявление и устранение злоупотреблений и фактов неэффективного хозяйствования, контроль качества услуг и др).

В новом законопроекте раздел, посвященный созданию системы контроля, выпал практически полностью: изменено буквально два слова в Статье 24, описывающей участие общественности в функционировании системы здравоохранения. Да и то, эти правки не ужесточают систему общественного контроля, а полностью ее убирают. Ведь предлагается вместо наблюдательных советов в учреждениях здравоохранения (которые могли выполнять функции общественного контроля) ввести опекунские и консультационные советы, обеспечивающие информирование населения.

В общем, система контроля над функционированием медицинских учреждений авторами законопроекта полностью упущена. Это значит, что дав хозяйственную самостоятельность и не предусмотрев механизмов контроля, авторы законопроекта стимулируют коррупцию/неэффективность при функционировании сети медучреждений, которые уже в 2016 году будут в полном объёме осваивать средства государственного и местных бюджетов.

Почему в законопроекте не акцентируется внимание на системе контроля?

Одна из главных задач законопроекта – обеспечение быстрого и беспроблемного перехода учреждений здравоохранения на новые условия работы. Именно поэтому законопроектом предусматривается автоматическое признание существующей системы разрешительных документов (аккредитации, сертификации, лицензий и др.). Это понятно, ведь вновь созданные в процессе реорганизации учреждения здравоохранения не должны иметь организационных проблем с обеспечением функционирования в новых условиях. Наверное, это правильно, ведь иначе сеть медучреждений может просто перестать функционировать. Но в этом и есть главная проблема закона: бесконтрольное функционирование хозяйственно самостоятельных медучреждений открывает огромное поле для злоупотреблений. И исходя из существующего уровня коррупции в этой сфере – на этом поле быстро расцветут буйные заросли казнокрадства. В общем, обеспечивая «тепличные» условия функционирования медсети, авторы закона делают пациентов заложниками врачей. Что мы будем наблюдать после принятия этого законопроекта:

  • коррупция, переходящая в прямое разворовывание государственных средств;
  • неэффективное лечение;
  • избыточность назначений (в том числе диагностики);
  • завышенные цены за медицинские услуги;
  • низкое качество оказываемых услуг;
  • отсутствие ответственности врачей за последствия неправильного лечения.

Зачем нужен контроль

Внешний контроль нужен в любой системе здравоохранения, поскольку пациент (потребитель услуги) по уровню своей компетентности не может оценить уровень и качество оказанной ему услуги. Правильно ли назначили лечение, не будет ли осложнений и побочных реакций через некоторое время, не перейдет ли заболевание в хроническую стадию, достаточно ли лечение, нет ли избыточного назначения препаратов, процедур, манипуляций, достаточно и неизбыточны проведенные диагностические процедуры/исследования и многое другое.

Простой пример: вам лечили обычное ОРЗ, а вы получили хронический гайморит или тубоотит и теперь любая простуда будет вызывать обострение с дорогостоящим лечением. Вы пришли к врачу с насморком, а он вас отправил на обследования стоимостью в пару тысяч гривен, объясняя, что без проведения этих анализов он лечить вас не сможет.

Как работает контроль в развитых странах

Система обеспечения контроля есть в любой организационно и экономически развитой системе здравоохранения. И эта система многоуровневая.

  1. Система стандартов лечения и клинических протоколов. Благодаря ей врач не самостоятелен в назначении и не может назначить процедуру/препарат/исследование, не соответствующее утвержденным стандартам/клиническим протоколам;
  2. Система стандартов на медицинские изделия и препараты. Она обеспечивает эффективность фармакотерапии и процедур в соответствии с принятыми стандартами, что возможно только при соответствии медизделий/фармпрепаратов стандартам по их эффективности, безопасности и качеству. В развитых странах это проходит посредством оценки соответствия медизделий и регистрации фармпрепаратов.
  3. Система сертификации персонала – обеспечения уровня компетентности медработников/провизоров/специалистов по лабораторной диагностике.
  4. Система аккредитации (определение уровня оказания медуслуг) и лицензирования медицинских учреждений и связанная с ней система сертификации систем обеспечения качества медучреждений. Эти системы стимулируют клиники повышать качество медицинских услуг, создавая для них прямую финансовую мотивацию совершенствоваться. Пациенту же они дают ориентир и уверенность в том, что цены на услуги коррелируют с их качеством.
  5. Проверкой экономических аспектов функционирования медучреждений и обоснованности лечения в системах занимаются сами страховые компании, которые становятся посредниками/представителями пациента. Платеж пациента не зависит от объема оказанных ему медицинских услуг, прибыль страховой компании формируется от эффективности использования средств при оплате услуг медучреждения. Альтернативной системой финансового контроля является система DRG, при которой все финансовые риски от осложнений/неправильного и избыточного лечения переносятся на медицинское учреждение. При этом медучреждение получает фиксированную сумму на лечение определенного заболевания вне зависимости от реального уровня проведенных затрат. Хорошо вылечил – получил прибыль, плохо убытки.

Вот такая сложная система контроля присутствует во всех развитых системах здравоохранения. А вот что у нас:

  1. Стандарты лечения и клинические протоколы находятся в зачаточном состоянии и не всегда корректны. Для создания минимальной системы современных стандартов меддеятельности необходимо несколько лет, если начать заниматься этим быстро и грамотно прямо сейчас.
  2. Медстатистика в зачаточном состоянии, корректность данных по заболеваемости вызывает множество вопросов. Единого реестра пациентов нет, и его создание не предвидится в ближайшее время. Реестров по нозологиям практически нет. Даже по небольшим нозологиям с несколькими сотнями пациентов нет полного понимания количества больных.
  3. Аккредитация медицинских учреждений проводилась исключительно формально, «для галочки». Критериев оценки, стандартов и требований по системе обеспечения качества, требований к персоналу и самих методов аккредитации нет. Так же, как нет и требований к персоналу органов по аккредитации. В общем, все это находится в зачаточном состоянии. Такое же состояние у системы лицензирования медицинских учреждений.
  4. Стандартов по медицинским изделиям нет. Из необходимых 318 есть только менее 10% принятых, гармонизированных с европейскими. Остальные пытаются разработать с 2011 года, но пока безрезультатно.

О том, экономические аспекты функционирования системы должны контролировать страховые компании, мы уже говорили.

Понятно, что в ближайшие несколько лет система обязательного медицинского страхования в Украине построена не будет из-за отсутствия пунктов 1,2,3. Значит, основным источником финансирования функционирования уже хозяйственно самостоятельных медицинских учреждений останется бюджет всех уровней.

Как у нас умеют воровать бюджетные средства, читателям «Медицинского контроля» рассказывать не надо. Значит, система контроля над функционированием медучреждений должна быть. И пока не будет построена реальная эффективная система контроля по аналогии с развитыми государствами, а это 3-5 лет, нужно что-то делать, а то пациенты могут не дожить до этого светлого будущего. На переходный период реальным выходом может стать построение системы общественного контроля. Ведь общественные институты доказали свою эффективность. Сюда можно отнести и волонтерское движение, и общественный контроль власти, и антикоррупционное движение.

Реальным механизмом обеспечения управляемости системы медицинских учреждений на переходном этапе 2015-2018 годов может быть система общественного контроля через создание и обеспечение эффективного функционирования наблюдательных советов при медицинских учреждениях. ОО «Медицинский контроль» были разработаны основные положения такой системы. Для ее реализации мы предлагаем внести изменения в законопроект, предложенный МОЗ, для более жесткого определения элементов системы общественного контроля:

Існуюча редакція Пропозиції
Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я
   
При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні або опікунські ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в сфері охорони здоров'я. При органах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в сфері охорони здоров'я.При закладах охорони здоров’я створюються колективні контрольно-дорадчі органи з метою сприяння діяльності закладу охорони здоров'я та забезпечення громадського контролю над його функціонуванням. Такі органи складаються з представників місцевої громади та представників колективу закладу охорони здоров'я. До функцій та повноважень таких органів належать:
  • контроль над фінансуванням закладів охороні здоров'я, цільовим та ефективним використанням коштів;
  • контроль над дотриманням прав пацієнтів та якістю медичного обслуговування у закладі охорони здоров’я;
  • інформування пацієнтів про їхні права;
  • забезпечення прозорості для місцевої громаді даних про ефективність використання коштів громади та благодійних внесків у закладі;
  • сприяння залученню ресурсів благодійників для покращення матеріально-технічної бази закладу охорони здоров’я;
  • контроль прозорості та ефективності діяльності волонтерських груп та організацій, які опікуються даним закладом охорони здоров’я;
  • боротьба з корупцією у закладах охорони здоров'я шляхом оприлюднення відомостей про неї та максимального доступу до інформації про діяльність закладу в разі, якщо це не суперечить праву пацієнтів на приватність особистої інформації згідно із законодавством України.
Створення та функціонування таких органів при закладах охорони здоров’я проходить відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом міністрів України.
   
  РОЗДІЛ XII. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
  Кабінету Міністрів України в двомісячний строк з дня набрання чинності цього Закону розробити та затвердити постанову Кабінету Міністрів України, якою визначити особливості функціонування системи громадського контролю в сфері охорони здоров’я, в тому числи особливості створення та функціонування наглядових та опікунських  рад при закладах охорони здоров’я.
   

Мы наряду с другими общественными организациями и активистами, имеющими опыт борьбы с коррупцией в медицине на региональном уровне (благотворительный фонд "Здоровье украинского народа" и др.) выступаем за внедрение этих положений в готовящийся законопроект и призываем все общественные силы и движения примкнуть к этим требованиям.

ОО «Медицинский контроль» в настоящее время реализует всеукраинский проект по созданию Наблюдательных советов при каждом учреждении здравоохранения Украины. Основой для этой работы стал опыт николаевского отделения «Медицинского контроля», во главе которого стоит Дмитрий Рябченко. Кампания по реальной борьбе с коррупцией в учреждениях здравоохранения началась с наиболее очевидного злоупотребления, в котором коррупционная составляющая очевидна и легко высчитывается. Речь идет о вымогательстве экономически не обоснованных платежей с пациентов за обследования всех видов: компьютерная томография, магнитно-резонансная томография, рентгеноскопия, УЗИ и проч. В ответ на прямой запрос представителей «Медицинского контроля» ни один руководитель клиники не предоставил никаких расчетов для обоснования суммы платежа и даже самой его необходимости (учитывая, что обследования проводятся в коммунальных клиниках для пациентов, поступивших туда для медицинского обслуживания по месту жительства).

Дальнейшая гражданская кампания «Медицинского контроля» проходила и проходит в русле мягкого, в рамках закона, принуждения руководства коммунальных учреждений здравоохранения к повышению прозрачности их хозяйственной деятельности. К кампании, обретшей всеукраинский характер, на сегодня присоединились десятки активистов в разных городах Украины (Николаев, Киев, Запорожье, Чернигов, Хмельницкий), которые в настоящее время собирают информацию о злоупотреблениях в сфере финансирования учреждений здравоохранения (вымогательство, неэффективное расходование средств, хищения, тендерные махинации).

Однако работу активистов и пациентов крайне осложняет закрытость информации о медицинских учреждениях и отсутствие полномочий, закрепленных законодательством и подзаконными нормативно-правовыми актами. Региональные коррупционные связи достаточно устойчивы, и без полномочий пациентов по контролю над доходами и расходами учреждений здравоохранения сфера здравоохранения рискует остаться наиболее коррумпированной, антигуманной и осуждаемой обществом из всех сфер жизни Украины.

В заключение стоит напомнить, что именно низкий уровень системы здравоохранения в Украине и высокая коррупция в больницах стали одним из лейтмотивов пропаганды антиукраинских сил, поддерживающих аннексию Крыма, иностранное вторжение и антиправительственные вооруженные выступления в нашей стране. Таким образом, отсутствие общественного контроля над деятельностью руководства учреждений здравоохранения – прямая угроза самому существованию Украины.  

Приложение 1.

  ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

До проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» Редакція від 31 березня 2015 року за результатами обговорення в МОЗ 30 березня 2015 року  

Зміст положення (норми) чинного законодавства

Зміст відповідного положення (норми) з урахуванням запропонованих змін

 

 

Основи законодавства України про охорону здоров'я

 

 

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я

 

 

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:

 

 

здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

здоров'я - стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

 

 

заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ,  що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

 

 

медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;

медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами;

 

 

медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою;

медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою;

 

 

мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

мережа закладів охорони здоров'я - сукупність закладів охорони здоров'я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

 

 

невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

невідкладний стан людини - раптове погіршення фізичного або психічного здоров'я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров'ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

 

 

охорона здоров'я - система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров'я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

охорона здоров'я - система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров'я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

 

 

пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

пацієнт - фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

 

 

домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи;

домедична допомога - невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов'язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов'язані здійснювати такі дії та заходи;

 

 

рідкісне (орфанне) захворювання - захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.

рідкісне (орфанне) захворювання - захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.

 

 

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

 

 

Стаття 16. Заклади охорони здоров'я

Стаття 16. Заклади охорони здоров'я

 

 

Держава сприяє розвитку закладів охорони здоров'я усіх форм власності.

Держава сприяє розвитку закладів охорони здоров'я усіх форм власності.

 

 

Порядок створення, припинення закладів охорони здоров'я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом.

Порядок створення, припинення закладів охорони здоров'я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законодавством з урахуванням положень цих Основ.

 

 

 

 

 

 

 

В залежності від форми власності заклади охорони здоров’я створюються та існують як державні, комунальні, приватні або як заклади охорони здоров’я, створені на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

 

 

 

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я можуть створюватись та існувати як державні підприємства, комунальні підприємства, господарські товариства та в інших організаційно-правових формах згідно законодавства.

 

 

 

Заклад охорони здоров’я може мати відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

 

 

Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

 

 

Планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я, прийняття рішень про її оптимізацію, створення, реорганізацію, перепрофілювання державних і комунальних закладів охорони здоров'я здійснюються відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об'єктами відповідно державної і комунальної власності.

Планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я, прийняття рішень про її оптимізацію, створення, реорганізацію, перепрофілювання державних і комунальних закладів охорони здоров'я здійснюються відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об'єктами відповідно державної і комунальної власності.

 

 

Заклади охорони здоров'я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Заклади охорони здоров'я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

 

 

Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом).

Заклад охорони здоров'я провадить свою діяльність на підставі установчих документів, що затверджуються власником закладу охорони здоров'я (уповноваженим ним органом управління).

 

 

 

Управління закладом охорони здоров’я здійснюється відповідно до вимог законодавства та його установчих документів.

 

 

Керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Керівником закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

 

 

Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства.

Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров'я здійснюються відповідно до законодавства.

 

 

Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком від трьох до п'яти років. Якщо після закінчення строку дії контракту трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія контракту вважається продовженою відповідно до закону. Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я та закладів охорони здоров’я, що створені у формі підприємств, господарських товариств у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державі або територіальній громаді) обираються за конкурсом і призначаються на посаду власником закладу охорони здоров'я (уповноваженим ним органом управління) шляхом укладення з ними контракту . Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та типова форма такого контракту затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Від імені закладів охорони здоров'я контракти із керівниками державних, комунальних закладів охорони здоров'я підписують уповноважені власником органи управління.

 

 

Призначення на посаду та звільнення з посади керівників установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюються відповідно до законодавства про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Призначення на посаду та звільнення з посади керівників установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюються відповідно до законодавства про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

 

 

Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я

Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я

 

 

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів, інших коштів фізичних та юридичних осіб та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

 

 

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

 

 

Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом.

Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення за кошти державного бюджету,   та субвенції, перераховані з державного до місцевих бюджетів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

 

 

За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.

За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров’я на власний розсуд виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів. Невикористання закладом охорони здоров’я бюджетних коштів та (або) коштів, отриманих закладом охорони здоров’я за договорами про медичне обслуговування населення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, що будуть надані закладу охорони здоров’я у наступному бюджетному періоді.

 

 

Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.

Обсяги бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я визначаються на підставі методології, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

 

 

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.  

 

 

Всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров'я.

Всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, а також встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров'я. Вимоги Господарського кодексу України щодо реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не застосовуються до закладів охорони здоров’я, створених у формі державних казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств.  

 

 

 

Надходження закладів охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ), зокрема суми бюджетного фінансування, кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, плата за послуги у сфері охорони здоров’я, інші надходження, не заборонені законом, зараховуються на їх рахунки у банках.

 

 

Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством.

Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством.

 

 

Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я

Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я

 

 

Органи та заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я і проведенні громадської експертизи з цих питань.

Органи та заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я і проведенні громадської експертизи з цих питань.

 

 

При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в сфері охорони здоров'я.

При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні або опікунські ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в сфері охорони здоров'я.

 

 

У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій сфері можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, в тому числі міжнародні.

У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій сфері можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, в тому числі міжнародні.

   

 

РОЗДІЛ XII. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

  1. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що створені та існують у формі бюджетних установ (крім відомчих закладів охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України), реорганізовуються шляхом перетворення в державні унітарні казенні підприємства або державні унітарні комерційні підприємства та комунальні унітарні некомерційні підприємства або комунальні унітарні комерційні підприємства, відповідно.

  Реорганізація (в тому числі визначення статусу підприємства) здійснюється на підставі рішення компетентного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить відповідний державний чи комунальний заклад охорони здоров’я, в порядку реорганізації юридичних осіб, встановленому законодавством, з урахуванням особливостей, встановлених пунктами 2 – 7 цього Розділу.  

 

З 1 січня 2016 року кошти державного бюджету та субвенції, перераховані з державного до місцевих бюджетів, не можуть використовуватись на фінансування та оплату послуг закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ (крім відомчих закладів охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України).

 

 

 

  1. В ході реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних бюджетних установ (в тому числі відомчих закладів охорони здоров’я) в державні та комунальні підприємства, як визначено в пункті 1 цього Розділу, не застосовуються положення законодавства щодо:

 

 

 

  • необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов’язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

  • права кредиторів вимагати у зв’язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов’язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків;

  • неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами;

  • необхідності вчинення дій, встановлених законодавством про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом у випадку якщо вартість майна відповідних державних чи комунальних закладів охорони здоров’я, що підлягають реорганізації, є недостатньою для задоволення вимог кредиторів;

  • проведення аудиторської перевірки фінансової звітності відповідних державних чи комунальних закладів охорони здоров’я, що підлягають реорганізації.

 

 

 

  1. Встановити, що за здійснення державної реєстрації державних та комунальних підприємств, як передбачено пунктом 1 цього Розділу, реєстраційний збір не справляється.

 

 

 

  1. Встановити, що ліцензії закладів охорони здоров’я - бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього Розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним в результаті перетворення, в порядку, передбаченому Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», без стягнення плати за переоформлення ліцензії.

  Встановити, що перша акредитація державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що утворені в ході реорганізації шляхом перетворення бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього Розділу, проводиться не раніше, ніж через два роки від дати держаної реєстрації відповідної юридичної особи, утвореної в результаті перетворення. До проведення першої акредитації бланк акредитаційного сертифіката підлягає переоформленню для внесення відомостей щодо юридичної особи, утвореної в результаті перетворення.

 

 

 

  1. Встановити, що в ході реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я, як передбачено пунктом 1 цього Розділу, та після її завершення трудові договори (контракти) працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників) зберігають свою дію. При цьому не вимагається переукладення трудових договорів (контрактів) між працівниками відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників) та створеними в результаті реорганізації, як передбачено пунктом 1 цього Розділу, державними та комунальними підприємствами, окрім як за бажанням працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників).

 

 

 

  1. Державні та комунальні підприємства, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу, є правонаступниками усіх прав і обов’язків відповідних бюджетних установ. Установити, що органи, до сфери управління яких входитьуправління майном відповідних бюджетних установ, передають державним та комунальним підприємствам, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу,  майно, яким користувались на відповідному правовому титулі бюджетні установи. Майно, що передається від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств в результаті реорганізації шляхом перетворення, закріплюється за ними на праві оперативного управління (для державних унітарних казенних підприємств та комунальних унітарних некомерційних підприємств) або на праві господарського відання (для державних унітарних комерційних підприємств та комунальних унітарних комерційних підприємств).

 

 

 

  1. Встановити, що передача нерухомого майна від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу, може здійснюватися на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних бюджетних установ щодо такого майна та його інвентаризації без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно (в тому числі права господарського відання) та прав на землю, що передаються від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки відповідного майна (за наявності). Передавальний акт та акт оцінки майна (за наявності) є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно (в тому числі права господарського відання), та прав на землю, що передаються від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу.

 

 

 

  1. В державних та комунальних закладах охорони здоров’я, що утворені в ході реорганізації відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень цих Основ, в якості установчого документа затверджується модельний статут, що затверджений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

 

 

 

  1. Встановити, що обсяг бюджетного фінансування закладу охорони здоров’я у 2016 році не може бути нижчим обсягу бюджетного фінансування закладу охорони здоров’я у 2015 році.

 

 

 

  1. Встановити, що за результатами 2015-2020 років до державних унітарних підприємств, що були створені в результаті реорганізації шляхом перетворення державних бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу, не застосовується вимога про відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами.

 

 

 

  1. Встановити, що за результатами 2015-2020 років комунальні унітарні підприємства, що були створені в результаті реорганізації шляхом перетворення комунальних бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу, не зобов’язані відраховувати на користь відповідних територіальних громад (уповноважених ними органів) частину свого чистого прибутку (доходу).

 

 

 

  1. Встановити, що до затвердження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, методології, передбаченої частиною п’ятою статті 18 цих Основ, обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.  

 

 

 

  1. Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня набуття чинності цим Законом:

 

  • привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цими Основами, зокрема, в частині вимог до організаційно-правових форм закладів охорони здоров’я, їхнього фінансування та проведення акредитації закладів охорони здоров’я;

 

  • розробити та подати на розгляд Верховній Раді України проекти законів України щодо переходу у використанні бюджетних коштів від утримання державних та комунальних закладів охорони здоров’я до оплати за надання медичної допомоги та інших медичних послуг;

 

  1. Центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, протягом двох місяців з дня набуття чинності цим Законом:

 

  • розробити та подати на затвердження Кабінету Міністрів України зміни до порядку акредитації закладів охорони здоров’я в частині акредитації закладів охорони здоров’я  державних та комунальних підприємств, утворених в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я, визначених пунктом 1 цього Розділу;

  • розробити та затвердити зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я – державним та комунальним підприємствам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я, визначених пунктом 1 цього Розділу;

  • розробити та затвердити порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я та типову форму такого контракту;

  • привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, зокрема, в частині вимог до організаційно-правових форм закладів охорони здоров’я та їхнього фінансування;.

 

 

 

  1. Кабінету Міністрів України та Центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я забезпечити контроль за проведенням реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я, визначених пунктом 1 цього Розділу, в межах своїх повноважень.

 

 

 

 

 

  1. Встановити, що до 1 січня 2010 року вимоги частини другої статті 75 та частини восьмої статті 77 Господарського кодексу України щодо подання на розгляд, погодження та затвердження річного фінансового плану та звіту про його виконання не застосовуються до державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу. Встановити, що до [встановити дату] вимоги частини третьої та одинадцятої статті 75 Господарського кодексу України не застосовуються в частині державних та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення бюджетних установ згідно з пунктом 1 цього Розділу.

 

 

Бюджетний кодекс України

 

 

Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ VI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

 

[…]

[…]

 

 

 

  1. Встановити, що обсяг бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я на 2016 рік не може бути нижчим обсягу бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я, передбаченого Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік».

 

 

Закон України «Про управління об'єктами державної власності»

 

 

[…]

[…]

 

 

 

Стаття 18. Прикінцеві положення

 

 

 

[…]

 

 

 

  1. Встановити, що за результатами 2015 – 2020 років до державних унітарних підприємств, що були створені в результаті реорганізації шляхом перетворення державних бюджетних установ згідно з пунктом 1 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Основ законодавства України про охорону здоров'я, не застосовується вимога про відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами, встановлена частиною першою статті 111 цього Закону.

 

 

 

 

 

  1. Встановити, що за результатами 2015 – 2020 років до державних унітарних підприємств, що були створені в результаті реорганізації шляхом перетворення державних бюджетних установ згідно з пунктом 1 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Основ законодавства України про охорону здоров'я, не застосовується вимога про складання та затвердження (погодження) фінансових планів.

 

 

Закон України «Про здійснення державних закупівель»

 

 

Розділ XI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ XI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

 

[…]

 

  1. Тимчасово, до 31 грудня 2019 року дія цього Закону не поширюється на закупівлю послуг медичного обслуговування населення у державних та комунальних закладів охорони здоров’я відповідно до статті 16 Основ законодавства про охорону здоров’я, незалежно від вартості предмета закупівлі.

 

 

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»

 

 

Стаття 24. Прикінцеві положення

Стаття 24. Прикінцеві положення

 

 

 

  1. Ліцензії закладів охорони здоров’я - бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Основ законодавства про охорону здоров’я, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним в результаті перетворення, в порядку, передбаченому статтею 16 цього Закону. Плата за переоформлення ліцензії не стягується.

 

 

 

 

Податковий кодекс України

 

 

Розділ XX "Перехідні положення"

Розділ XX "Перехідні положення"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Тимчасово до 31 грудня 2019 року державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що були створені в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних бюджетних установ згідно із пунктом 1 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Основ законодавства України про охорону здоров'я, не є платниками податку на прибуток для цілей розділу ІІІ цього Кодексу. Внесення таких закладів до Реєстру неприбуткових організацій та установ контролюючими органами не вимагається.

 

 

Господарський кодекс України

 

 

Стаття 74. Державне комерційне підприємство

Стаття 74. Державне комерційне підприємство

 

 

[…]

[…]

 

 

  1. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

  2. Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у державне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі, або державне товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків часток у статутному капіталі якого належать державі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

[…]

[…]

Стаття 76. Казенне підприємство

Стаття 76. Казенне підприємство

 

 

  1. Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:

  2. Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:

 

 

 

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

 

 

основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

 

 

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

 

 

переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

 

 

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом;

 

 

 

у галузі охорони здоров’я.

 

 

  1. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

  2. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України, крім казенних підприємств у галузі охорони здоров’я, які створюються за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

 

 

 

  1. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.

  2. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.

 

 

 

  1. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

  2. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку (крім казенних підприємств у галузі охорони здоров’я, які можуть мати рахунки в державних та/або комерційних банках), печатку із своїм найменуванням.

 

 

 

  1. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

  2. Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

 

 

 

  1. Найменування казенного підприємства повинно містити слова "казенне підприємство".

  2. Найменування казенного підприємства повинно містити слова "казенне підприємство".

 

 

 

Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства

Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства

 

 

[…]

[…]

 

 

 

  1. Комунальне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене у комунальне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать відповідній територіальній громаді, або комунальне товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків часток у статутному капіталі якого належать відповідній територіальній громаді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

 

Закон України «Про екстрену медичну допомогу»

 

 

Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

 

 

[…]

[…]

 

 

  1. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства і банках, печатку та бланк із своїм найменуванням.

  2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в банках, може мати печатку та бланк із своїм найменуванням. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за необхідності може також відкривати рахунки в органах казначейства.

 

 

 

[…]

[…]

 

 

  1. Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

  2. Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на відповідному правовому титулі у відповідності із законодавством та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

 

 

 

[…]

[…]

 

 

  1. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що визначені цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

  2. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що визначені цим та іншими законами, а також його установчими документами.

 

 

 

Стаття 9. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги

Стаття 9. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги

 

 

[…]

[…]

 

 

  1. Рішення про утворення та припинення станції екстреної (швидкої) медичної допомоги приймається у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, органами місцевого самоврядування з урахуванням положень цього Закону.

  2. Рішення про утворення та припинення станції екстреної (швидкої) медичної допомоги приймається у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, органом, до сфери управління якого входитьуправління відповідним майном та/або закладом , в тому числі органами місцевого самоврядування, з урахуванням положень цього Закону.

 

 

 

[…]

[…]

 

 

  1. Матеріально-технічна база станції екстреної (швидкої) медичної допомоги включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад відповідної адміністративно-територіальної одиниці, у порядку, визначеному законом.

  2. Матеріально-технічна база станції екстреної (швидкої) медичної допомоги включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані органом, до сфери управління якого входитьуправління відповідним майном та/або закладом, в тому числі органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад відповідної адміністративно-територіальної одиниці, у порядку, визначеному законом.

 

 

 

[…]

[…]

 

 

  1. Майно станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплюється за нею на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

  2. Майно станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплюється за нею на відповідному правовому титулі у відповідності із законодавством та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

 

 

Regions